Товариство пошуку жертв війни ''ПАМ'ЯТЬ''
  • Ukrainian
  • English
Переглянути НОВИЙ фільм "Грані "Пам'яті" створений Товариством пошуку жертв війни "Пам'ять"
Головна arrow Мандруємо Україною arrow Мандрівка Закарпаттям Сьогодні: 19.01.2019
Головна
Новини
Експедиції
Статті (історичні джерела)
Військово-історична реконструкція
Кіно & відео студія
Фотогалерея
Довідкова інформація
Мандруємо Україною


Мандрівка Закарпаттям Надрукувати
Олександр Дума   
19.11.2010

нитка маршруту
Маршрут:  Львів - Міжгір'я - с.Колочава - Вільшанське водосховище - хребет Красна - водоспад Шипіт - Львів...
22.08  -  24.08.2010 року

Ось настало довгоочікуване свято Дня Незалежності України.
Що робити і куди їхати?

Деякі члени товариства "Память" вирішили на вихідних поїхати в справах організації і її безпосередньої діяльності, а я запропонував два варіанти: водоспадами в Горгани і більш "матрасницьку" - на величезне озеро-водосховище в с.Вільшанці, що на Закарпатті...

Вибрали другу, тому що ми вже трішечки "невільні" у своїх задумах... Майже всі оженились, маємо діток, і на вихідні та свята "самих" жінки з дітками в мандрівки вже не дуже охоче відпускають.
 
День перший

Виїхали двома автівками, у складі 9 осіб.
Закупившись по дорозі харчами і ще раз переглянувши фантастичної краси світлинки з того водосховища, ми вирушили на Стрий, Долину і Міжгір'я... Дорога на Стрий чудова, містечко Долина ще раз вразило своїм патріотичним настроєм, де з однієї сторони озера висить величезний національний синьо-жовтий стяг, а з другого - "бандерівський", червоно-чорний.

на Торунському перевалі
Першу зупинку зробили на Торуньському перевалі. Тут ми підкріпились своїми, приготовленими в дорогу канапками, познимкувались і ......... змушені були відганяти від Романа Поляниці (Хмеля) лошатко, яке хотіло його канапку і його самого облизати. Ми ще не знали, що любов тварин до Романа буде мати продовження... Також мусіли перевзувати самого "старшого" серед нас - Юрчика, який дивом знайшов єдину калабаню і "пополоскав" в ній свої сандалики з шкарпеточками.

мінеральне джерело
Наступна зупинка вже була в с.Сойми, де прямо на автобусній зупинці стоїть облаштоване для набирання і пиття мінеральне джерело, яке за смаком нагадує лікувальну водичку з Трускавця.
Спустившись серпантином з Міжгір'я, де на ліво дорога веде до найгарнішого озера наших Карпат, Синевирського, ми повернули праворуч - в сторону с.Колочава...

Не змогли не зупинитись в першому ж селі Негровець, біля автентичної дерев'яної церкви святого Михаїла, 18 ст., хоча жодного вказівника про цей населений пункт не має... І наступну свою зупинку зробили вже в селі Колочава, де знаходиться майже така сама церква, збудована з ліванського кедра, 17 ст. Але, на жаль, вхід на її подвір'я був зачиненим... Згадується, коли минулого разу вертались з хребта Пішконя і г.Негровець, то враження про цю надзвичайно красиву і оригінальну церкву спаскуджувала страшно велика кількість пластикових пляшок, які валялись відразу біля магазину і при дорозі, в рові...

Село Колочава є надзвичайно великим і надзвичайно цікавим різноманітними пам'ятками для туристів... Зупинившись на роздоріжжі, ми побачили ліворуч фантастичної краси масив г.Стримби, прямо на нас дивився вершечок хребта Красний Верх, а ліворуч вела дорога на Хуст і озеро, поблизу якого ми мали б отаборуватись...

Перше село на маршруті, Мерешор, зустріло нас непоганою дорогою і річечкою Теребля, що несла свої води попри трасу, але на околиці села ми побачили просто неймовірну велику купу сміття-відходів, що вже напевно не один тиждень не вивозилися. На цьому неприємні враження не закінчились... Почалось бездоріжжя, де масимальна швидкість становила з 15-25 км/год і так з 6 кілометрів, і це дорога районного значення, на Хуст...

І ось настав той момент, коли ми побачили наше озеро, оточене навкруги горами. Але щось на те гірське плесо, яке ми бачили на світлинах, воно не було подібне... Ще трохи проїхавши і спитавши, де найкраще заїзджати, ми звернули дорогою з бруківки. Навколо всюди було багато компаній, які виїхали відпочити недільнього дня на природу. Але яке було наше перше потрясіння і страшне враження, коли ми замість дивовижного "швейцарського" озерця побачили обмілівше озеро, де саму воду буле ледь видно, а все решто навкруги вкривав мул і глина...
а таке ми застали
 
Вільшанське водосховище
так було...
 Пару хвилин ми не могли зрозуміти, що ж сталось і чи це насправді є тим місцем!

Виявляється, раз на 5 років, на 2 тижні, для профілактичних робіт, пов'язаних з роботою турбін і решти всього комплексу Теребля-Рікської гідроелектростанції, "спускають" ціле Вільшанське водосховище!!! І ми якраз приїхали в тих 2 тижні... Хоча, працівники мали знати, що на День Незалежності сюди приїде безліч відпочиваючих і туристів... Вирішили тут не ставати табором, бо крім комарів, мух і просто СТРАШЕННОЇ кількості пластмасових пляшок, тут не було чим милуватись...

дамба
Проїхавши з 300 метрів далі, ми побачили дамбу заввишки 35 метрів, яку охороняли... Охоронець нам підказав, що за 5 км є чудова галявина на березі річки, де ми пізніше  успішно і отаборились...
Юрчик
  Також на тій галявині відпочивали ще декілька сімей з навколишніх місць. Коли вони ввечері поїхали, ми побачили наслідки їхнього святкування: одноразовий посуд, пляшки, недоїдки...
Мене дивує (і не раз переконався в тому), що найбільше в горах смітять саме місцеві мешканці. Ті ж, хто хоча б більш-менш "серйозно" мандрує і любить гори, думаю, завжди за собою і прибере, і знищить непотріб.

День другий

Понеділок 23 серпня зустрів нас чудовою, сонячною погодою.
Поснідавши, ми почали готуватись до мандрівки на хребет Красна...

мінеральне джерело Колочава
  Залишивши наших двох жіночок і старшого серед них, Юрчика, якому на той час виповнилось рочок і чотири місяці, ми вирушили за новими враженнями. Дорогою, у с.Меришор, ми зупинились біля знака "мінеральне джерело Колочава". Перебравшись через дерев'яний підвісний місточок, натрапили біля джерела на цікаві кам'яні брили, земляні виступи. Можливо, це є продовженням оборонної лінії "Арпад", побудованої угорцями в Другу Світову війну. Водичка виявилась доволі смачненькою.

Заїхавши в село Колочава і залишивши авто біля школи з погруддям Іванові Франку, ми почали свій нескладний підйом на хребет... Піднявшись на певну висоту і залишивши останні хати позаду, ми побачили над с.Колочава ліворуч хребет Пішконя з вершинами г.Негровець (1707 м), праворуч - величаву г.Стримбу з г.Стрименос (1719 м) і ніби перемичкою між ними - г.Ясновець (1600 м)...Чудова погода просто доповнювала гарне враження від побаченого.

При підйомі ми зустріли сім'ю чеських мандрівників, які спускались з хр.Красна і також планували побувати на водосховищі, але ми їм "зіпсували" настрій, розказавши про "обміліле" озеро...

Разом з батьками було двійко діточок і величезний альпійський вівчур. Не знаю, чи то зеленою футболкою наш побратим Роман зацікавлював тварин, але і тут, здоровенне псисько стало на задні лапи, сперлось на Романа, повалило його і почало облизувати голову, обличчя...
Ми так реготали, що навіть важко було від сміху втримати мені відоекамеру. Заледве господиня його відтягнула від нашого колеги, з "наново помитою головою і масажем грудної клітки"...

За трохи, при підйомі, ми побачили якусь телевишку... Вийшовши вже на хребет, побачили обгороджену парканом чудову хату. У хаті живе по тижню охоронець, який обслуговує і стежить як за телеретранслятором, так і метереологічним устаткуванням.

А за хатою ми вже побачили потужну й високу колись телерадіотрансляційну вишку на горі Топас (1548 м). Піднявшись за півгодинки на гору Топас, вирішили хоч трохи залізти по тій вишці... Піднявшись кілька "прольотів", милувалися прегарними краєвидами - побачили і Свидовець із Близницями, і Боржавський масив, і весь хребет Красна з його основними вершинами - г.Сигланський (1563 м), г.Гропа (1494 м), г.Климова (1492 м).
Усе ж таки вартує потрудитися і побачити за 150-250 км від свого місця проживання таку красу!

Повертаючись назад, почули гул двигуна якоїсь вантажівки. Коли "ЗІЛ-131" порівнявся з нами, спинили його і спитали, чи звезе нас в Колочаву. Шофер захотів по 10 грн. з кожного - "вломали" на пляшку, за 20 гривень загалом. Правда, думаю, ми б за той самий час і самі спустилися по прямій до нашого авто у селі, допоки  спускалися в кузові вантажівки бездоріжними серпантинами зі страхом вилетіти через борт... Єдиним, що милувало око, було те, що вантажівка звозила вниз 900 кг журавлини, або по-місцевому гогодзів.
При підйомі ми збирали і смакували гіркі гогодзи із чорницями, а тут їх було стільки ящиків, що так і хотілось наласуватися досхочу, але бездоріжжя із крутим спуском змушувало тільки триматися бортів вантажівки... Правда, авто спустилось в іншому кінці села, ніж ми залишили своє авто і, поки побратим Олесь пішов по своє авто, ми з превеличезною насолодою в місцевому барі посмакували розливне пиво.

Повернувшись у табір, підкріпили сили наготованими нашими двома жіночками під керуванням Юрчика, стравами. Стемніло, наближалася 12 година ночі і ми почали насиляти на шомпури замариноване нами ж м’ясо. Поставивши його смажити, ми всі, і навіть комендант табору малеча Юрко, при зоряному небі і повному місяці рівно о 12 годині ночі вишикувались і заспівали до наступившого Дня Незалежності неньки-України, Гімн  "Ще не вмерла України". Келихи з напоями і смачне м’яско доповнювало наші патріотичні співи ще десь зо дві годинки...

День третій

День Незалежності зустрів нас знову чудовою погодою. Почали обговорювати наші плани - або релаксація на отаборованому місці або ще здолати г.Стримбу. Але все добре обміркувавши і зваживши - підйом на Стримбу і повернення зайняло б не менше ніж пів-дня, а ще з 225 км до Львова, а на завтра вже до праці, - вирішили відпочити  на місці. Для цього були всі умови - дві течії річки сходились біля нас в одну. В одному місці навіть був невеличкий водоспадик.

Чудово провівши на річці досить часу, позасмагавши, накупавшись, ми згорнули табір і виїхали по нові враження до водоспаду Шипіт, що в селі Подобовець і на закінченні найбільшого хребта-полонини Карпат Боржави. Попередня моя, чотири роки тому, мандрівка Боржавою із споглядання Шипітського водограю вже перед від’їздом додому, закінчилась розбитим піддоном в моєму авто - так що спогади були невеселі...
Цього разу с.Подобовець вразило нас новозбудованими котеджами і нартярським підйомником, поставленим правдивим вігвамом і планером у небі. Також за вхід до споглядання природньої краси, водоспаду, тепер треба заплатити 2 гривні. Але варто відзначити, що все ж таки облаштували і впорядкували територію навколо водоспаду, який знову справив незабутнє враження. Багато струменів, які спадають, створюють красу, від якої неможливо відірвати очі. Досхочу фотографувалися, знімали на камеру.

Згодом вирушили в напрямку Львова, подолали в напрямку села Нижні Ворота Воловецький серпантин, з найвищої крапки якого відкривається гарний краєвид на полонину Боржаву. Перекусивши в районному містечку Сколе, задоволені, успішно  повернулися додому - в очікуванні наступних мандрівок.

Як важко після краси дикої природи в’їжджати до асфальтованого Львова... Але ті враження, фото і відео назавжди залишаться для оновлення настрою і мрій про те, що є ще речі, заради яких вартує хоч на деякий час облишити благоустрій, цивілізацію, урбанізацію і жити для себе і в своє задоволення!

згадував 17.11.2010 Сашко Дума (Розвідник)
098 2665222 (Київстар)
063 2256000 (Лайф)
 

Інформацію про маршрути у цій частині Карпат можна почерпнути також за наступними адресами:
http://www.transcarpathiatour.com.ua/turizm/turizm_m32.html
http://www.active.lviv.ua/post7272.html
http://www.transcarpathiatour.com.ua/turizm/turizm_m29.html
http://www.karpaty.com.ua/?chapter=17&item=351
http://www.karpaty.net/ustcorna/ustcorna-ua.htm

 
Поділитися у соцмережах
Наступна >
2006-2018 © Товариство пошуку жертв війни ''ПАМ'ЯТЬ''
Всі права застережено.
Використання матеріалів сайту дозволене за умови повідомлення про це та посилання на джерело (в інтернет-ресурсах - на адресу сайту)