Товариство пошуку жертв війни ''ПАМ'ЯТЬ''
  • Ukrainian
  • English
Переглянути НОВИЙ фільм "Грані "Пам'яті" створений Товариством пошуку жертв війни "Пам'ять"
Головна arrow Новини arrow Таємниця Ями №4 Сьогодні: 17.07.2019
Головна
Новини
Експедиції
Статті (історичні джерела)
Військово-історична реконструкція
Кіно & відео студія
Фотогалерея
Довідкова інформація
Мандруємо Україною
Матеріали у тему


Таємниця Ями №4 Надрукувати
капітан Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ, кор.«Армії України»   
06.07.2006

Барков Олександр Леонтійович, 1920 року народження, червоноармієць, місце проживання та призову на військову службу до лав РСЧА: Краснодарський край, Сталінський район, населений пункт Криловський...
Протягом останніх 65 років ім’я цього радянського військовослужбовця перебувало в забутті. Більш ніж через півстоліття, що минуло після завершення боїв Великої Вітчизняної війни, воно зазвучало знову завдяки роботі археологів-пошуковців громадської організації «Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять».
На шпальтах нашої газети вже розповідалося про діяльність цієї організації. Зокрема, про перепоховання у місті Броди знайдених археологами у 2005 році останків 26 радянських солдатів, що загинули в цій місцевості під час боїв у червні 1941 року. Нещодавно кореспондент «Армії України» виїхав разом із пошуковцями на місце нових розкопок.

за 10 метрів від дороги...
Ідея подивитися та описати саме практичну роботу археологів у мене виникла давно. Тому я скористався пропозицією голови громадської організації кандидата історичних наук Ярослава Онищука виїхати разом з їхньою пошуковою групою на відкриття цьогорічного сезону розкопок.
– Поїдемо копати до Лешніва, – повідомив він мене під час телефонної розмови.– Це селище розташоване кілометрів за двадцять від Бродів. У минулому році «Пам’ять» вже проводила там розкопки, і більшість з останків перепохованих у Бродах солдатів РСЧА знайдені саме там. У цьому сезоні ми вирішили продовжувати розкопки в цій місцевості.
Виїзд запланували на ранок 21 червня. Дорогою Ярослав Іванович познайомив мене з іншими членами пошукової групи: вчителем історії однієї з львівських шкіл Юрієм Плєхановим та студентом-істориком третьокурсником Максимом Орловим. Ми швидко, як кажуть, знайшли спільну мову, адже всі троє – любителі військової історії.
До Лешніва ми не доїхали, а зупинилися на дорозі просто посеред лісу, який розташований між Бродами та цим населеним пунктом. Як з’ясувалося згодом, придорожні кущі, які добре розрослися з весни, вкрили лісову дорогу, отож деякий час ми витратили на те, щоби відшукати з’їзд із траси.
– Ну от ми й на місці, – почув я від Ярослава Онищука, коли ми відійшли у глибину лісу метрів з десять, – тут сьогодні й будемо копати.
Якщо чесно, я б ніколи не звернув увагу на засипане торішнім листям та сухими голками заглиблення в землі, метрів сім у ширину поміж чотирма величезними, як кажуть, щогловими соснами. Насправді так виглядає урвище від влучання авіабомби. Як пояснив мені Ярослав Іванович, таких ям по всьому лісі багато. В деяких із них поховані загиблі під час боїв 1941 року солдати та офіцери РСЧА. У 2005 році археологи провели розвідку цих захоронень, у закладених посеред урвищ шурфах знайшли людські останки. Таке от лісове кладовище буквально в десяти метрах від дороги...
Об’єктом нашої роботи того дня мала стати яма під номером 4. Розклавши на місці майбутньої розкопки таблиці та вимірювальні планки, голова пошукової групи зробив декілька знімків: це обов’язкова процедура перед початком земляних робіт. Потім, доручивши іншим членам групи розчищати місце робіт від заростей та дерну, він запропонував мені проїхатися до Лешніва: попередити голову сільради про початок розкопок та подивитися на місце, де 65 років тому відбувся бій між гітлерівцями та підрозділами РСЧА.

Драма біля «слонової» річки
Про те, що поблизу селища колись відбувалися бої, нині свідчить пам’ятний знак, встановлений при дорозі перед в’їздом до Лешніва. Він виконаний з двох бетонних брил, поставлених у вигляді літери «Х» – такий собі кам’яний протитанковий «їжак». Колись на ньому була металева табличка. Але, за словами Ярослава Оніщука, її поцупили мисливці за металом. Отож проїжджаючі тепер можуть тільки здогадуватись, чому присвячено цей непримітний пам’ятник.
Владнавши справи у сільраді, ми зупинилися на околиці Лешніва. Біля цього населеного пункту протікає річка під назвою Солонівка, дехто називає її по-польські Слонувка. Місцеві жартують, що її слон перестрибне. Її русло завширшки всього метрів з 15, але біля села вона впадає у чимале озеро. Місцевість ця болотиста, із в’язким торфяним грунтом. На цьому плацдармі 65 років тому відбулися драматичні події. Наприкінці червня 1941 року підрозділи 12-танкової дивізії під командуванням генерал-майора танкових військ  Т.А. Мішаніна при підтримці 212-стрілецької дивізії 15-механізованого корпусу вели бій за селище Лешнів.
У перші дні війни радянське керівництво ще не зрозуміло масштабів загрози, яка нависла над країною. Отож зі ставки головнокомандувача на західний фронт надходили накази накшталт «Оточити та знищити» агресорів і відкинути гітлерівців за межі кордону СРСР. Такий наказ бійці РСЧА виконували й тут. Оволодівши селом, радянські підрозділи навіть змогли відновити зруйнований німцями міст, через який відразу перейшли важкі танки. Однак через деякий час гітлерівці підтягнули підкріплення, й радянські війська були змушені відступити, зайнявши оборону у лісі, на лівому березі річки. На узліссі й дотепер збереглися залишки окопів та щось подібне до артилерійських капонірів. Однак оборона не протрималася й доби. Масований артилерійський обстріл та авіабомбардування перетворили лісове укріплення у братську могилу для сотень радянських вояків. Всі, хто вижив тоді, швидко відступили в район Бродів, навіть не встигнувши поховати загиблих. Згодом німецькі окупанти, побоюючись
епідемії, зігнали до лісу місцевих євреїв та змусили їх збирати останки радянських бійців. Їх скидали просто в урвища від вибухів бомб та снарядів, пересипали вапном та загортали згори землею.

Нелегка робота розкопок
Цього дня й мені довелося набити не один мозоль, добряче попрацювавши лопатою. На глибині 50 сантиметрів почали траплятися перші знахідки – бомбові та снарядні уламки. Великі, розміром з долоню дорослої людини, із гострими рваними краями. Копнувши в глибину ще, на штик, ми натрапили на рештки солдатського майна. Біля самого краю розкопки в землі було виявлено протигаз. Сумка, в якій він зберігався, вже давно згнила, але гумова маска та коробка залишилися. Поруч із ним знайшли металеву капсулу із дегазаційним комплектом для зброї, індивідуальний перев’язувальний пакет та коробку із запасними лінзами, а також рештки, які  нагадували нарукавний шеврон. Точніше сказати було неможливо, адже залишився лише прямокутник цупкої тканини, в якому можна було побачити дірочки від швів. Все це було акуратно розчищено за допомогою ножів та пензликів, зафотографовано.
За декілька годин археологи дісталися до людських останків. Чому так довго? Це пояснюється тим, що під час розкопок треба не просто копати яму, а акуратно, не поспішаючи, по 15-20 сантиметрів знімати пласти землі по всій площині розкопу. Процедура, скажу відверто, не з легких. Поступово з-під землі проступили контури трьох кістяків, (або, як кажуть археологи, остеологічного матеріалу): жовто-коричневих від перебування у кислому лісововому грунті. В одного з них на п’ясткових кістках руки зберігся компас, а поруч виявили круглу артилерійську лінійку-транспортир. Можна припустити, що один із похованих у ямі бійців належав або до екіпажу танку, або до артилерійського розрахунку. Кістяки були не повними, лише в одного з них зберігся череп. У ямі знайшли також шматок нижньої щелепи, але кому з двох інших вона належала – сказати практично неможливо. Неповний «набір» кісток археологи пояснюють тим, що тривалий час тіла червоноармійців лежали непохованими – їх могли розтягнути звірі. Інше пояснення – тіла були понівечені під час ворожого артобстрілу та бомбардування.

Цікаві гості та знахідки
 До речі, в цей день місце розкопок було доволі людяним. Під час обіду до лешнівського лісу завітали відразу три знімальних групи телеканалів «НТН», УТ-1 та «Інтер-Захід». Зі Львова їх супроводжував  заступник голови громадської організації Любомир Горбач. Журналісти готували сюжети, присвячені 65-ій річниці початку Великої Вітчизняної війни, а також боротьбі держави із «чорними» археологами. Журналістів цікавило, як відрізнити «чорного» археолога від звичайного, яка відповідальність передбачена за незаконне здійснення розкопок тощо.
Після знімальних груп біля розкопу побувало ще двоє людей: бродівський священик УГКЦ отець Богдан Вихор та заступник голови місцевої райдержадміністрації Володимир Харчук. Я поцікавився в духовної особи та у чиновника щодо їхнього ставлення до цих розкопок. Священик відповів цитатою зі святого письма: «Блажений той, хто поховав померлого» та запевнив, що він обов’язково розповість своїм парафіянам про цей випадок. У намірах церкви – сприяти археологам-пошуковцям в їхній діяльності. Такої ж позиції дотримується й місцева влада...
Робота тривала до сутінок. Для того, щоби якісно дослідити місце поховання, довелося викопати яму двометрової глибини. Знахідок було чимало: чотири дегазаційні комплекти для зброї та два протигази (обидва, до речі, некористовані, адже всередині масок на лінзах збереглося захисне покриття). Солдатські чоботи, за решткою халяви одного із них археологи знайшли ложку з видряпаними на держаку літерами, можливо – ініціалами власника. Підсумок з патронами для трилінійки та декілька пістолетних патронів для ТТ. Виявили в ямі й особисті речі військовослужбовців: гаманець із декількома дрібними монетами. Ще в ньому лежав… гітарний медіатор та щось схоже на запал до ручної гранати. Знайшли також заіржавілі складані ножики та бритву для гоління.
Поруч з одним із кістяків лежала солдатська алюмінієва фляга, щоправда ще дореволюційного зразка. Про це свідчили заводські клейма із царським двоголовим орлом, напівзатерта дата випуску – 1915 рік. А на зворотньому боці російською викарбувано «Об’єднане АО. Варшава». Особисто я до цього таких фляг не зустрічав. Основна її відмінність від нинішнього зразка полягає в тому, що корок не нагвинчувався на гирло, а вставлявся у середину та був дерев’яним.
Проте, найбільш жаданою для археологів знахідкою стали особисті капсули-ідентифікатори загиблих. Їх мали всі троє військовослужбовців, що, за словами голови пошукової групи, трапляється не часто. Іншою цікавою знахідкою стала напівзотліла сумка-планшетка, яку вирішили відкрити на місці. Всередині виявили рештки чогось схожого на старовинну світлину. На жаль, папір, який понад півстоліття пролежав у землі, розсипався на порох.

Три медальйони
Розкривати текстолітові капсули медальйонів-«смертників» вирішили у Львові, на квартирі Ярослава Івановича, де є все необхідне для цієї складної процедури. Знайдені в розкопі капсули були герметично упаковані. Потрібно було зберегти відповідну вологість, щоби не порушити паперову вкладку капсули. Археологи запросили мене подивитися, як це відбувається. Відкриття першого ж медальйону було вдалим: на вузькій довгій смужці із віддрукованими у типографії графами збереглися дані на червоноармійця. Родичів Олександра Баркова будуть розшукувати через військкомат. А от два інших медальйони, на жаль, виявилися зіпсованими. В одного була негерметично загвинчена кришка, і вміст капсули перетворився на коричневу труху. А інший, хоча й був щільно закоркований, виявився нечитабельним через те, що вкладка була заповнена чорнилами на рослинній основі, які під впливом вологи та часу вивітрились.
Яма номер 4 перестала бути братською могилою для загиблих. На жаль, не всі її таємниці вдалося розкрити. Однак втішає те, що вдалося індетифікувати  загиблого Олександра Баркова. Є надія, що знайдуться його родичі. Ярослав Оніщук розповів мені, що нещодавно завдяки такому ж медальйону відшукали рідню ще одного загиблого у цьому районі військовослужбовця – старшого сержанта Павла Авдєєва. В селі Ярки Воронезької області в Росії проживають діти та онуки його двоюрідного брата. За бажанням вони можуть приїхати та забрати останки загиблого для пепепоховання на батьківщині.

 
Поділитися у соцмережах
< Попередня   Наступна >
2006-2018 © Товариство пошуку жертв війни ''ПАМ'ЯТЬ''
Всі права застережено.
Використання матеріалів сайту дозволене за умови повідомлення про це та посилання на джерело (в інтернет-ресурсах - на адресу сайту)