Товариство пошуку жертв війни ''ПАМ'ЯТЬ''
  • Ukrainian
  • English
Переглянути НОВИЙ фільм "Грані "Пам'яті" створений Товариством пошуку жертв війни "Пам'ять"
Головна arrow Новини arrow «Були Крути, були Гурби» Сьогодні: 26.03.2019
Головна
Новини
Експедиції
Статті (історичні джерела)
Військово-історична реконструкція
Кіно & відео студія
Фотогалерея
Довідкова інформація
Мандруємо Україною
Матеріали у тему


«Були Крути, були Гурби» Надрукувати
Анатолій Табака   
23.04.2012

 Щороку у Світлий вівторок, коли християни прославляють Воскресіння Христа, в урочище «Гурби», що у Здолбунівському районі, звідусіль прибувають люди, щоб вшанувати пам’ять полеглих звитяжців.

17 квітня 2012 р., на третій день Світлого Христового Воскресіння, у Свято-Воскресенському чоловічому монастирі в урочищі «Гурби» була відслужена Божественна Літургія та заупокійна літія за загиблими вояками. Богослужіння очолили Високопреосвященний Іларіон, архієпископ Рівненський і Острозький у співслужінні Високопреосвященного Онуфрія, архієпископа Вінницького і Брацлавського; Високопреосвященного Нестора, архієпископа Тернопільського і Бучацького та численного духовенства з Рівненської і Тернопільської єпархій.

 

Ще донедавна про Гурби знали одиниці людей, які цікавляться українською історією. Все змінюється, і нині те, що в далекому 44-му відбулось біля села Гурби, є нашою національною спадщиною, сторінкою героїчної боротьби українців за свою землю, за свою державу.

Вперше про Гурби я дізнався від Бориса Григоровича Возницького. Він сам був учасником національно-визвольних подій і розповідав про нашого земляка, уродженця с. Молодинче Петра Олійника (Енея), одного із командирів бою, що відбувся з 21 по 25 квітня 1944 року біля урочища Гурби на півдні Здолбунівського району. Бій охопив частину нинішніх Дубенського та Острозького районів Рівненщини й Кременецького та Шумського районів Тернопільщини. Після бою НКВДисти спалили навколишні села Гурби та Антонівці, а жителів вивезли. Донині не встановлено кількість загиблих військових і цивільних осіб.

Гурби часто порівнюють з Крутами. Як кажуть, і ворог навіть був один.

Передісторія Гурб

Успіхи радянських військ у військових кампаніях в Білорусі та Україні у 1944 році привели до стрімкого відступу німецьких військ. Але разом із відступом німців на захід просувалася Червона Армія. Саме в цей час український повстанський рух досяг свого розквіту — у 1943-1944 роках у рядах УПА було від 30 тис до 100 тис вояків.

Оскільки німецька армія швидко відступала і вже не становила загрози для УПА й України в цілому, словацькі частини вже давно не вступали в бої з українськими повстанськими відділами, а угорське військове командування підписало навіть таємний договір з УПА про взаємний ненапад, найсерйознішу загрозу для УПА становили радянські війська. Місцеві мешканці очікували повторення репресій 1939-1941 років.

Не зустрічаючи значного опору з боку упівців, Червона Армія продовжила наступ на позиції німецьких військ. Для боротьби із УПА, радянське командування відправило кілька дивізій НКВС. Після того, як головні сили Червоної Армії пройшли через Західну Україну, УПА організувала ряд військових акцій, що були спрямовані проти НКВС, комуністів та людей, що співпрацювали із радянським режимом.

У 1944 році командування УПА ухвалює рішення про перехід радянсько-німецького фронту для того, щоб опинитися в тилу Червоної Армії. Таким чином, повстанці могли продовжувати диверсійну та пропагандистську діяльність серед місцевого населення, не зустрічаючись із значними угрупуваннями радянських сил. Однак навесні 1944 року німецько-радянський фронт розділяє основні сили упівців на тих, що знаходяться на території, окупованій німецькими військами (під командуванням Романа Шухевича), і тих, які знаходяться на території, окупованій радянськими військами (під командуванням Василя Кука). На знищення загонів УПА радянське командування відіслало "загороджувальний" загін військ НКВС при підтримці окремих частин Червоної Армії. Ці "загороджувальні" загони були створені для затримки дезертирів-червоноармійців, які тікали з лінії фронту.

Причини бою

На думку Петра Мірчука, головною причиною, яка привела до бойових дій під Гурбами, був замах вояків УПА на командуючого 1-м Українським фронтом Миколу Ватутіна. Операцію УПА проти М. Ф. Ватутіна було проведено 29 лютого 1944 року неподалік від села Милятин. На під'їзді до Милятина ескорт штабних автомашин радянського генерала потрапив у засідку упівської сотні. Головну машину, що прийняла на себе перший удар, було підбито. Під час бою генерал Ватутін зазнав важкого поранення і згодом помер. На пошуки упівської сотні до села Милятина миттєво відрядили опергрупу «СМЕРША» у складі 60 осіб. Але ще до її приходу повстанцям, а також переважній більшості жителів Милятина вдалося відійти до лісу.

У відповідь на смерть Ватутіна НКВС почало широкомасштабні каральні операції проти УПА. Одним із завдань було знищення великого угруповання УПА в районі гурбицьких лісів.

Іншою причиною могла бути масштабна мобілізація населення західних регіонів України до лав Червоної Армії. Про спроби українських повстанців зірвати мобілізацію свідчать численні атаки на потяги із новобранцями та на призовні пункти. Всього у період січня-травня 1944 року від призову завдяки упівцям ухилилося 17 тис чоловік, близько 2 тис з них приєднались до УПА.

Бій

У бою брали участь відділ південної групи УПА-Північ (Військова округа “Богун” під командою Петра Олійника – “Енея”) та з’єднання УПА-Південь (під командуванням Василя Кука – “Леміша”). Загалом сили повстанців разом з місцевими селянами становили неповних 5 тис бійців. Чисельність бойових відділів не перевищувала 3 – 3,5 тис вояків у складі куренів “Сторчака”, “Мамая”, “Вира”, або “Докса”, “Непитайла”, “Бувалого”, “Довбенка”, “Залізняка” і сотень “Панька”, “Яструба”, “Андрія”, чоти “Чорногори” і відділу охорони штабу під командуванням “Гармаша”. В арсеналі південної групи УПА було дві батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали на озброєнні ПТР. Також до УПА приєдналося близько 500-1000 осіб з навколишніх сіл Гурби та Антонівці, що шукали захисту своїх сімей від більшовиків. Їх відправили вглиб лісу, доручивши допомагати пораненим та забирати їх з поля бою.

Проти повстанців НКВС кинуло 5 бригад солдатів і деякі частини Червоної Армії, авіацію, бронепоїзди, 15 легких танків, полк кінноти. Літаки використовувалися для розвідки, аби виявити більші скупчення підрозділів УПА. Разом їхня кількість становила близько 30000 солдатів.

Уранці 21 квітня вояки УПА почали рити шанці та вкопувати гармати. Було розгорнуто польовий шпиталь. Спираючись на дані розвідки, командування УПА віддало наказ, згідно з яким усі приготування мали бути завершені до вечора 23 квітня.

Перша спроба радянських військ знищити повстанців відбулася 23 квітня. Найбільше військ радянське командування сконцентрувало в районі села Антонівці. Наступ також відбувався і з інших боків, але мобільні повстанські загони відступали та наносили несподівані удари з флангів, внаслідок чого війська НКВС понесли значні втрати. Фланговими ударами військам НКВС вдалося потиснути фланги упівців, внаслідок чого повстанці опинилися у "мішку". Згідно зі звітами, до повстанського штабу під час зіткнень 23 квітня, НКВСівці втратили 250 осіб убитими. Втрати повстанців склали 39 осіб вбитими та 30 пораненими. Окремо відзначалась перевага НКВС на всіх відтинках у солдатах та озброєнні.

В ніч з 23 на 24 квітня 1944 р. повстанці перегрупувались та окопались. Вночі війська НКВС спробували захопити позиції повстанців, попередньо провівши артобстріл, однак їхні спроби виявилися марними. Після короткої паузи війська НКВС за допомогою танків організували другу атаку вже на усіх відтинках повстанчої оборони, але й вона виявилась невдалою. Однак втрати понесли загони "УПА-Північ", зокрема курінь командира «Ясеня». 24 квітня командування НКВС вирішило розпочати генеральний наступ. На цей раз головні сили було спрямовано на північ від села Гурби. Після артилерійського обстрілу позицій УПА, о 12 годині НКВС-івці «стіною» рушили на повстанців. Також сильний наступ почався зі сторони сіл Мости та Хижаки. Радянські війська змогли наблизитись до відділу командира «Мамая» на 300 м, однак їх було відкинуто. Через кілька годин радянське командування віддає наказ про повторний наступ. На цей раз у бій кинуто кавалерію, яка мала зайти з флангів та вклинитись між куренями упівців, поки повстанці відбивали атаку радянських танків. Кавалерія виконала своє завдання, розбивши війська повстанців на дві частини. Однак командування УПА, вчасно використавши резервний курінь командира Залізняка, стабілізувало ситуацію, відкинувши кавалерію ворога. Після невдалої атаки кавалерією в бій вступила радянська піхота. Новомобілізовані бійці під командуванням командира «Яструба», не витримавши натиску, почали відступати, при цьому не маючи змоги повідомити бійців “Сторчана”. Вслід за “яструбцями” почали відступати й відділи “Залізняка”, які були запасною лінією ”сторчанівців”. Внаслідок цього ворог прорвався на південний відтинок та оточив бійців “Сторчана”. Курінний «Сторчан» зі своїм відділом був змушений вступити у нерівний рукопашний бій, внаслідок чого увесь повстанський курінь було знищено, загинули сам «Сторчан», четверо старшин та 60 повстанців.

Тим часом повстанцями було створено другу лінію оборони. Бій тривав на всіх відтинках оборони, і тільки ввечері радянським військам удалося оточити понад 1,5 тисяч повстанців у так званий “гурбенський котел” та захопити Гурбенську гору

Вихід з оточення

Командування УПА, обмежене у набоях і продовольчих запасах, ухвалює рішення про прорив оточення. Польовий шпиталь було розформовано. Легко поранені бійці долучилися до бойових загонів, а важко поранені, разом з цивільним населенням, розділилися на кілька груп, які мали просочитися через лінію фронту, поки основні сили відвертали на себе увагу військ НКВС. Трьом сотням із різних куренів було доручено забрати гармати. Вранці 25 квітня повстанці трьома групами, з боєм почали виходити з оточення в районі села Буща. Для знищення сил повстанців в районі села Буща радянське командування відіслало туди 5 танків та кілька сотень піхоти. Для знищення противника бійці УПА вислали вперед ударну групу під командуванням старшого лейтенанта Кузьмича, підрозділ якого входив до складу з'єднання Бувалого. Бій розпочався у самому селі, коли кулеметники повстанців почали обстріл позицій НКВС. Повстанці зуміли відбити частину села, однак подальше просування було зупинене танками. Залишки куреня Сторчана та курінь Мамая, які йшли іншою дорогою, досягли Бущі і вступили у бій. За допомогою трофейних протитанкових рушниць повстанці знерухомили один з танків та знищили його гранатами. Було пошкоджено ще один танк, однак війська НКВС відступили.

Усім куреням УПА вдалося вирватися з оточення, хоча деякі, як-от курені Мамая та Довбенка, зазнали значних втрат (самого Мамая було вбито). Курені Довбенка та Бувалого відійшли в Суразькі ліси, курінь Мамая прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів—Шепетівка, а відділи Ясеня та Докса відступили у напрямку Клевані. Великі цифри втрат українських вояків можна пояснити тим, що до втрат УПА НКВС зарахував розстріляне цивільне населення.

Наслідки

Василь Кук у своєму інтерв'ю зазначив, що УПА втратила не більше 100 людей, а інша сторона 900 солдатів і ще стільки ж поранили.

Кожна зі сторін, які брали участь у цьому бою, оголошували про свою перемогу. Повстанці знищили велику частину радянських військ, однак про втрати самих повстанців свідчить сильна реорганізація, а в подальшому і об'єднання груп УПА-Північ та УПА-Південь. НКВС захопив в полон близько ста вояків УПА, здебільшого простих селян, які допомагали повстанцям у цьому бою. Після страшних катувань усіх полонених було страчено. Під час наступу НКВС на позиції повстанців, які вирвалися з більшовицького оточення, загинув від радянської кулі командир куреня Мамай. Деякі інші сотники та чотові наклали на себе руки, щоб не потрапити в полон ворога.

Однак тяжких втрат зазнали не тільки повстанці. Близько тисячі радянських солдатів було вбито, ще кілька сотень померло від поранень. Командування УПА на болісному прикладі цього бою змінило тактику ведення війни. Групам УПА-Захід та УПА-Північ було наказано розподілити свої сили на групи по 2-3 сотні та відступити у Карпати або у густіші ліси. Червона Армія, не зустрічаючи значного опору з боку УПА, рушила навздогін за німецькими військами, що дозволило упівцям продовжити спротив радянському режиму, уникаючи зустрічі з основними силами Червоної Армії.

Тактика дії малими загонами виправдала себе на деякий час, завдяки чому у західноукраїнських містах, таких як Коломия, Косів, Надвірна, утворились повстанські республіки, які проіснували до 1945 року.

Командування УПА усвідомлювало, що вести відкриту боротьбу із добре озброєними загонами НКВС неможливо. Після битви під Гурбами Західну Україну захлинула хвиля арештів та розстрілів.

Пам'ять житиме

18 травня 2007 року в урочищі Гурби на місці боїв відбулося урочисте відкриття меморіалу пам'яті загиблим воякам Української Повстанської Армії. Минулого року депутати Здолбунівської районної ради звернулася до депутатів Жидачівської районної ради щодо фінансової допомоги у створенні Пантеону вшанування пам’яті вояків УПА. Рішенням сесії Жидачівської районної ради було виділено 10 тисяч гривень.

Цього року здолбунівці запросили наших колег до себе. Делегація районної ради у складі заступника голови районної ради Марії Стеців, депутатів Андрія Чада, Олега Гладіва та Андрія Данильця відвідали Рівненщину і поклонилися у Гурбах пам’яті Героїв. Нас гостинно зустрічали голова Здолбунівської районної ради Василь Тимощук та його заступник Яків Мельник.

Меморіальний комплекс вражає. Не віриться, що 68 років тому у цьому мальовничому з дивовижною красою природи краї відбувалися трагічні події. Ще й донині пошуковці знаходять у лісах могили і захоронення. Всі ці людські рештки за християнським звичаєм хороняться у могилах самого Пантеону. Надає якогось особливого значення знаходження біля меморіального комплексу монастиря, а на вершині - невеличкої дерев’яної церкви. От так щодня і відправляють монахи поминальні служби за українцями, які понад усе хотіли жити і мати свою Україну.

Попри присутність на заходах очільників та активістів різних політичних сил, дуже імпонувало що вшанування пам’яті Героїв Гурб відбувалося під двома прапорами: національним синьо-жовтим та упівським – червоно-чорним. Усі, хто виступав, говорили про те, що українська кров пролилась недарма, проте потрібно добре пам’ятати, за що вона пролилася. Депутати Жидачівської районної ради поклали вінок до меморіалу і низько поклонилися пам’яті Героїв.

А присутні малим можливість спостерігати театралізоване дійство військово-історичної реконструкції бою під Гурбами, організоване Товариством пошуку жертв війни ''ПАМ'ЯТЬ''

Андрій Данилець.  ( Часопис жидачівщини "Новий Час" )

 
Поділитися у соцмережах
< Попередня   Наступна >
2006-2018 © Товариство пошуку жертв війни ''ПАМ'ЯТЬ''
Всі права застережено.
Використання матеріалів сайту дозволене за умови повідомлення про це та посилання на джерело (в інтернет-ресурсах - на адресу сайту)