Товариство пошуку жертв війни ''ПАМ'ЯТЬ''
  • Ukrainian
  • English
Переглянути НОВИЙ фільм "Грані "Пам'яті" створений Товариством пошуку жертв війни "Пам'ять"
Головна arrow Новини arrow Одеса таки наша! Сьогодні: 21.05.2019
Головна
Новини
Експедиції
Статті (історичні джерела)
Військово-історична реконструкція
Кіно & відео студія
Фотогалерея
Довідкова інформація
Мандруємо Україною
Матеріали у тему


Одеса таки наша! Надрукувати
Любомир Горбач   
08.09.2013
Перелік статей
Одеса таки наша!
Сторінка 2

Я і гадки не мав, що подорож до Одеси справить на мене таке сильне враження. Я мешкаю у Львові, і тому архітектурою мене не здивуєш – думав я собі. Тим більше, що Одеса – місто-герой, очевидно, було зруйноване під час війни і відбудоване у сталінські часи. Що тут може бути цікавого?

Але дізнався через Інтернет, що цього року в Одесі вже уп`яте відбудеться Вишиванковий фестиваль, акурат на День Державного Прапора і День Незалежності України! Такої нагоди я втратити не міг.

До Одеси ми поїхали удвох з дружиною, взяли з собою українські національні строї з елементами повстанської героїки.

Місто нас вразило з перших хвилин – залізничний вокзал є пам’яткою архітектури, збудований у 1883 році, усі будинки і споруди 19-20 століття. Виявляється, що у Другій світовій війні боїв у місті не було і саме тому воно збереглося в початковому стані. Місто дуже гарне, особливо Оперний театр. Усі одеські пам’ятники відомим історичним постатям відзначаються високим рівнем творчості. Доречі, я зауважив, що Одеса має двох засновників – Осипа Михайловича Дерибаса і імператрицю Катерину ІІ.

 

Але не все так добре в Одесі. Місто брудне, тротуари навіть в історичній частині міста в поганому стані, можна зламати ногу. Обійшовши Одесу, я не зустрів жодного будівельного майданчику з ремонту дороги чи тротуару, при цьому на кожному кроці зустрічаються рекламні щити, на яких міський голова Одеси п. Олексій Костусєв вітає одеситів «…с любов’ю к Одєсє…» Самі одесити скаржилися нам на проблему прибирання вулиць і ремонту доріг в Одесі. При нагоді згадую, що у Львові безперервно ремонтують одну вулицю за другою, місто чисте, і міський голова Львова не рекламується.

23 серпня 2013 року в 11 годині на Потьомкінських сходах учасники святкових заходів розгорнули величезне полотнище Державного прапору України. Синьо-жовті хвилі розлилися на головних сходах Одеси. Усі були у вишиванках, радість вкривала їхні лиця, дорослі і малі тішилися як діти, і я зрозумів, що одесити щиро відзначають державницькі свята, що для них це не просто вихідний день.

Наступного дня, 24 серпня 2013 року, ми одягнули наші національні строї, і пішли гуляти містом. Я був одягнений у військові чоботи, райтки (совєтські галіфе), вишивану сорочку і пілотку з Тризубом, моя дружина – у буковинський національний стрій (постоли, плахта, крайка, сорочка, на голові хустина і через плече торба).

 

Якось нам на зустріч йде чоловік, років до тридцяти, інтелігентної зовнішності, з маленьким хлопчиком за руку. Побачивши нас, він істерично почав говорити: «Ета же нємєцкая форма?! Пачєму ви в нємєцкай формє?» Я відповів, що то не німецька форма, очевидно, він переплутав. Ми вже пішли далі, а той чоловік ще довго кричав на всю вулицю: «У нєво нємєцкая форма, люді, бандеровци..!»

Ще був один випадок – жінка, проходячи повз нас, з неприхованою люттю прошипіла: «Вам єщьо морди нє набілі в Адєсє-мамє?». Ми не реагували на таке, бо розуміли, що тут, на півдні України, є група людей, яка українців не любить, вороже налаштовані до Української державності, затьмарені російським шовінізмом і українофобією.



 
Поділитися у соцмережах
< Попередня   Наступна >
2006-2018 © Товариство пошуку жертв війни ''ПАМ'ЯТЬ''
Всі права застережено.
Використання матеріалів сайту дозволене за умови повідомлення про це та посилання на джерело (в інтернет-ресурсах - на адресу сайту)